Олександр Ткаченко народився 7 червня 1969 року у м. Кіровоград (у теперішній час – м. Кропивницький).

Батько та матір Олександра багато років сумлінно працювали в Державній льотній академії: Василь Васильович – водієм патрульної машини, а Любов Василівна – в аеродромній службі.

Олександр навчався у Кіровоградській загальноосвітній школі № 25 (у теперішній час – Ліцей «Європейська освіта» КЗ Навчально-виховне об’єднання № 25), після 8-го класу вступив до Кіровоградського середнього професійно-технічного училища № 2 (у теперішній час – Регіональний центр професійної освіти ім. О.С. Єгорова), яке у 1987 році закінчив за спеціальністю «електрослюсар».

Зі слів мами Любові Василівни, син захоплювався риболовлею ще з дитинства. Батько – завзятий рибалка – часто брав із собою на річку та навчав премудростям цього ремесла.

У 1987-1989 рр. Олександр проходив військову строкову службу у званні сержанта в прикордонних військах на території Азербайджанської РСР в м. Нахічевань. Приймав участь у ліквідації наслідків землетрусу у Вірменії 1988 року.

Валентина – наречена Олександра – чекала на повернення свого коханого, оселившись в родині його батьків. У лютому 1988 року одружились, а у листопаді 1989 року у молодого подружжя народилася донька Наталія.

Після демобілізації Олександр кілька років працював в Кіровоградському вищому льотному училищі цивільної авіації (у теперішній час – ЛА НАУ) в сторожовій охороні. Згодом перейшов до Авіаційно-ремонтного заводу. Працював на посаді штукатура-маляра в ТОВ «Будівельно-Монтажне Управління». Довелось попрацювати будівельником і за кордоном – у Чехії та Польщі.

Повернувся до України та продовжив трудовий шлях в Льотній академії Національного авіаційного університету. З «Особової картки працівника»: 6 грудня 2018 року прийнятий на посаду сторожа сторожової охорони ЛА НАУ.

Був справним господарем, любив вирощувати різноманітних свійських птахів. Але сімейне життя не склалося: після понад 20 років шлюбу Олександр та Валентина розлучились.

7 квітня 2023 року Олександр Васильович був мобілізований до лав Збройних сил України. Мамі зателефонував лише раз, 16 квітня, на її питання про місцезнаходження відповів ухильно, що військова частина дислокується у Донецьких степах. Більше на зв'язок не виходив. Це була їхня остання розмова…

Наприкінці квітня співробітники міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки Кіровоградської області вручили родині Сповіщення (№ 687), завірене підписом командира військової частини А4279 капітана К. Цимбала про те, що «солдат військової служби за мобілізацією Ткаченко Олександр Васильович, 07.06.1969 р. н., стрілець-снайпер 2-го механізованого відділення 2-го механізованого взводу 1-ї механізованої роти військової частини А4279, 25.04.2023 р. неподалік с. Богданівка Бахмутського р-ну Донецької області під час виконання бойового завдання із захисту України після бойового зіткнення з противником та перевірки особового складу військової частини А4279 виявився відсутнім. Рахується зниклим безвісти за особливих обставин, проводяться пошуки свідків, які могли би спростувати чи підтвердити факт потрапляння в полон чи загибелі».

1 травня 2023 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань було зареєстровано кримінальне провадження. У місцевому відділі поліції родині Олександра повідомили, що знайдені його особисті речі: військовий квиток, окуляри, ліхтарик та невелика сума грошей. Мама та сестра Наталія (1970 р.н.) пройшли ДНК-експертизу.

Бійця офіційно визнають загиблим, якщо є тіло або останки, ДНК з яких збіглося з ДНК родичів. Якщо ж побратими бачили загибель бійця, але ні тіла, ні підтвердження немає – він все одно вважатиметься зниклим.

Найгірше для рідних – чекати. Але вони не втрачали надії та продовжували пошуки, сподівались, що Олександр у полоні, аби тільки був живий.

На звернення мами Олександра співробітники паталогоанатомічного закладу м. Дніпра 28 грудня 2023 року підтвердили, що на зберіганні знаходилось неопізнане тіло військовослужбовця з татуюванням на руках «Застава» (саме таке тату було у Олександра з часів служби в радянській армії).

Після неодноразових письмових скарг до Верховної ради України, Служби безпеки України та інших установ щодо неналежного розслідування справи, рідні Олександра отримали результати ДНК-тесту. Слідчий з м. Краматорська у телефонній розмові підтвердив, що є співпадіння ДНК матері Любові Василівни з тілом, яке було поховане у вересні 2023 року на кладовищі м. Дніпра як невідома особа під номером 3969.

22 січня 2024 року мама полеглого Героя Любов Василівна отримала Сповіщення сім’ї (близьких родичів) померлого (загиблого) № 395: «Сповіщаю Вас зі скорботою про те, що Ваш син Ткаченко Олександр Васильович, 07.06.1969 року народження, виконуючи бойові завдання та здійснюючи заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії рф загинув 25.04.2023 року, в районі н.п. Богданівка Бахмутського району Донецької області. Т.В.О. начальника Кропивницького МТЦК та СП підполковник О. Король».

Згідно «Лікарського свідоцтва про смерть», смерть настала «…внаслідок вибухової травми та інших травм численних ділянок тіла, спричинених вибухом та уламками».

На підставі Сповіщення про загибель та Свідоцтва про смерть (видане Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі), рідні Олександра Васильовича порушили клопотання про дозвіл на перепоховання. Мама, донька та сестра вирушили до м. Дніпра. Була проведена ексгумація тіла з подальшим його перевезенням до м. Кропивницького.

4 липня 2024 року на Алеї почесних воїнських поховань Далекосхідного кладовища у м. Кропивницькому був проведений чин похорону Героя-Захисника Олександра Ткаченка. Панахиду за загиблим відслужив архієпископ Кропивницький і Голованівський Православної Церкви України Марк.

Попрощатися з полеглим у російсько-українській війні солдатом прийшли мама, сестра, донька, друзі, колеги та бойові побратими.

Усі, хто знав Олександра Васильовича Ткаченка завжди пам’ятатимуть його як добру, щиру, чуйну людину з великим серцем.

Вічна пам’ять і слава українському воїнові! Хай спочиває в мирі його душа, а відвага та самопожертва будуть прикладом для нас.