Кропивничанин Юрій Ситник відлітав 32 роки. Він – військовий льотчик. Керував винищувачами, бомбардувальниками і перехоплювачами, а нині навчає безпеці польотів курсантів у Льотній академії. Як виконував фігури вищого пілотажу, справлялвся з несправним двигуном та літав на висоті 50 метрів від землі розповів в інтерв'ю Суспільному.

28 серпня в Україні відзначають День авіації. Це професійне свято військових і цивільних авіаторів та працівників авіаційної промисловості і транспорту України.

Як стають військовими льотчиками. Юрій Ситник пролітав майже дві тисячі годин. Вильотів має шість тисяч – усі на військових літаках. Льотчиком мріяв стати зі школи, адже вважав цю професію чоловічою. Вирішив обрати військову авіацію. “Цивільна авіація – це, звичайно, цікаво. Пілоти можуть побачити світ. Але стосовно професійної майстерності, то військові льотчики її яскравіше покажуть”.

Майбутній льотчик закінчив школу в селі Роздолля Олександрівської селищної громади Кропивницького району, у якому народився. З першої спроби вступив до Чернігівського авіаційного училища. За його словами, важче було скласти не іспити, а пройти медичний відбір. "Він був дуже суворим. Найменше відхилення, і ти б не пройшов. Усе мало бути ідеально”.

Перший самостійний політ здійснив у 1980 році, коли закінчив перший курс. "Якби я його не виконав, то мене просто не перевели б на другий курс. Але перш ніж пустити курсанта самого в кабіну літака, спочатку забезпечують курс теоретичної підготовки, садять на тренажери, дають інструктора, а потім ухвалюють рішення про самостійний політ".

Коли вперше керував літаком, страху не відчував, розповів льотчик. “Було дуже приємно, що мені довірили це”.

Юрій Ситник закінчив військове авіаційне училище льотчиків у 1983 році. Потім служив у Приморському краї на Далекому Сході і навчався у військово-повітряній академії імені Юрія Гагаріна в Росії. Починаючи з 1993 року працює в Україні. Був командиром військової частини і заступником начальника Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Нині завідувач кафедри безпеки польотів в Льотній академії Національного авіаційного університету. "Це головний навчальний заклад при підготовці пілотів цивільної авіації в Україні. Військових льотчиків в академії не готують. Тут є військова кафедра, але вона навчає спеціалістів з забезпечення польотів. Проте серед інструкторів є колишні військовослужбовці, які пройшли перенавчання на цивільного пілота”.

Коли ти сам у небі. Юрій Ситник уміє керувати різними військовими літаками. Це винищувач МіГ-21, винищувач-перехоплювач МіГ-25, бомбардувальник Су-24, штурмовик Су-25 і військово-транспортний літак Ан-26. Екіпажу там – двоє людей, у винищувачі – один пілот.

Польоти у військовій авіації складні, сказав льотчик. До стандартних елементів – уміння виконати зліт, політ і посадку – додаються фігури простого, складного і вищого пілотажу. “Військовий льотчик перехоплює повітряні цілі, проводить повітряну розвідку і повітряні бої. Спочатку нас вчили проводити пікірування та гірку з кутом 20 градусів, потім 30, 45 градусів. Потім ми виконували бойові розвороти. Далі йшли петля Нестерова (“мертва петля”), напівпетля, коса петля”.

Усі навички відпрацьовують до автоматизму на тренажерах. Коли Юрій Ситник навчався в Чернігові, тренажери імітували справжній політ на 40-50%. Нинішнє обладнання – до 95 %. “Якщо якась ситуація виникне в повітрі, ти вже до неї підготовлений”.

Юрій Ситник розповів, стикався з відмовою двигуна та з несправністю авіагоризонту – приладу, який показує положення літака в повітряному просторі. Згадує, літак тоді опинився в складних метеоумовах: нічого не було видно, окрім обладнання в кабіні. Траплялося несвоєчасне ввімкнення форсажу – посиленого режиму роботи двигуна, коли літак скидало зі смуги. Також складалася передня стійка на посадці. “Це техніка. З нею все буває. Паніки й страху я тоді не відчував. Коли пізніше аналізуєш такі випадки і уявляєш, чим усе могло закінчитися, то буває страшно. А в ті хвилини ти про це просто не думаєш”.

У Кропивницькому літак можна посадити лише на аеродромі, сказав льотчик. “Є тактико-технічні характеристики літака – довжина розбігу для зльоту і пробігу після посадки. Якщо пробіг 1500 метрів, літак ще можна було б посадити на якесь рівне поле біля міста. Такі випадки в історії авіації були, коли відмовляли двигуни”.

Красива професія. Автопілоти у військових літаках існують, але вони застосовується не так часто, як у цивільній авіації, сказав Юрій Ситник. “Якщо ви бачили політ військових літаків у Києві на День Незалежності, то там ніяких автопілотів не було. Там льотчики все робили в ручному режимі. Це все показує можливості людини”.

Юрій Ситник любить польоти максимально близько до землі. “Я завжди виконував польоти на малій або гранично малій висоті. Тоді ти відчуваєш швидкість літака, і сам політ дуже приємний. У мене був допуск на мінімальну висоту 50 метрів”.

На великій висоті швидкість майже не відчувається, говорить пілот. “Земля внизу просто пропливає”.

Максимально піднімався вгору на 25 кілометрів. Каже, повітряна траса безпечніша за наземну, тому радить людям не боятися користуватися літаками. “Непідготовленого пілота ніколи не випустять в політ. Наприклад, я, був вже льотчиком 1-го класу, після півторамісячної відпустки ніколи сам не літав, аж поки мене не перевірить командування і не скаже, що навики в льотній роботі не втрачено. А за кермом машин на автошляхах інколи сидять фактично непідготовлені люди”.

Юрій Ситник 40 років керує автомобілем. При цьому, говорить, далеко не всі пілоти є водіями автомобілів. “Вони прекрасні льотчики, але автомобіля ніколи не мали й не збираються”.

Професію пілота Юрій Ситник вважає красивою. “Ти ніби маленька людина в повітрі і водночас керуєш такою машиною. 99,9% льотчиків люблять небо. І я думаю, що до сьогодні жоден не шкодує, що став льотчиком”.

Джерело: Суспільне Кропивницький