Зелена Брама - так називається лісовий масив на правобережжі річки Синюха, біля села Підвисоке в Новоархангельському районі Кіровоградщини. В кінці липня - на початку серпня 1941 року тут відбулася одна з найтрагічніших подій перших місяців німецько-радянської війни. Провал Уманської оборонної операції призвів до того, що в цих місцях потрапили в оточення і були повністю знищені відступаючі від західного кордону СРСР 6-а й 12-а армії Південно-Західного фронту. На початок серпня дві армії налічували близько 130 тис. осіб, оточення вдалось уникнути лише 11 тисячам солдат і офіцерів. Решта, або потрапила в полон, або назавжди залишилася в урочищі Зелена Брама.

У 75-ті роковини цих подій відбулася Всеукраїнська наукова конференція «Зелена Брама. Літо 1941-го : героїзм і трагедія 6-ї та 12-ї армій».

Від КЛА НАУ в роботі конференції брала участь доцент І.І Романько. 29 вересня пленарне та секційне засідання проходили в Кіровоградському державному педагогічному університеті      ім. В. Винниченка. Наступного дня робота продовжилася в Новоархангельському районі. Учасники заходу відвідали місця боїв, вшанували загиблих воїнів хвилиною мовчання, поклали квіти до пам’ятних знаків полеглим ( с. Підвисоке) та бійцям прикордонних загонів, які воювали в складі 6-ї та 12-ї армій (уманська траса, в 3-х кілометрах на захід від с. Торговиця).

Після мітингів-реквіємів учасники конференції ознайомилися  з експозицією народного музею у с. Підвисоке та провели круглий стіл « Зелена Брама: героїзм, трагедія, пам’ять».
       На території Підвисокого розташований меморіальний комплекс, споруджений на пошану героїв - уродженців села. Височіє багатометровий обеліск на честь Героя Радянського Союзу генерал-майора Сливки А.Р. – командира ланки 118-ї окремої дальньорозвідувальної авіаескадрильї 7-ї  Повітряної армії, неподалік - пам’ятник військовому льотчику                     В.В. Горячковському, який загинув у 1980 році  в небі Афганістану.

Стоячи поряд з цими гідно впорядкованими пам’ятниками, мені пригадався скромний обеліск на узбіччі степової дороги неподалік с. Тарасівка Маловисківського району. Учасники конференції, їдучи до Підвисокого, зупинялися біля цього пам’ятного знаку і поклали квіти. Там поховані військові льотчики: сержанти В.І. Козаковський  та Н.В. Маміконян. Вони загинули    29-го липня 1941 року. Обидва народилися у 1921 році, тобто їм було лише по 20 років.

Краєзнавець В.В. Даценко розшукав в архівах інформацію про них. Це  військовослужбовці 8-го дальньобомбадрувального полку 22-ї окремої авіадивізії 4-го авіакорпусу стрілець-радист молодший сержант Володимир Іванович Козаковський та стрілець молодший сержант Наполеон Васильович Маміконян.

29 липня 1941 року дивізія «вибомблювала»  коридор для прориву з оточення в районі Умані  6-ї та 12-ї радянських армій. Того дня 88-й полк бомбардував німецькі танкові колони на лівому березі р. Синюха  у напрямі від Новоархангельська до переправи біля  с.Тернівка. Діючи без прикриття винищувачів та в денний час, групи ДБ-3ф  несли великі втрати .

У документах обласного військового комісаріату обеліск у степу біля с.Тарасівка, під яким поховані загиблі у небі Кіровоградщини льотчики українець В.І. Козаковський та вірменин      Н.В. Маміконян, облікований як братська могила № 308.

Можна багато говорити про патріотизм і повагу до загиблих героїв, однак лише конкретні справи виявляють наше справжнє ставлення до полеглих. У першу чергу , це догляд за місцями їх поховань.

Співробітники та курсанти КЛА НАУ опікуються могилами військових льотчиків, захоронених в Пантеоні Вічної Слави на території меморіального комплексу «Фортечні вали»: Героїв Радянського Союзу Боровкова О.М., Верхоланцева В.О., Зінченка М.А., Кузнєцова П.Н.,Ткачова Г.Є.

Тож, можливо, нам варто потурбуватися й про цю братську могилу, ледве помітну в хащах між лісосмугою і полем. Хтось зауважить, що далеко від Кропивницького . Так, від нашого міста дійсно далеко. Однак, недалеко  від аеродрому Малої Виски, де здійснюють польоти курсанти академії. Курс цих польотів пролягає над Тарасівкою.

Відвідати могилу напередодні 9 травня, розчистити від бур’яну, виправити на табличці дату загибелі ( там помилково вказаний 1942 рік),  покласти квіти. Це не вимагає особливих фінансових витрат. Треба тільки не пошкодувати часточку свого серця і своєї душі.

Якщо кількість військових могил демонструє ціну, яку заплатив народ за свою свободу, то зовнішній вигляд цих могил засвідчує духовну вартість самого народу.

Член Національної Спілки

краєзнавців України

Ірина Романько