14 травня (у суботу !) небайдужі до означених проблем викладачі, аспіранти, курсанти КЛА НАУ мали змогу поспілкуватися з паном Юрієм – відомим у світі українським мовознавцем, кандидатом філологічних наук.

Саме йому належить переклад «Історії України» Ореста Субтельного, за якою вчилася вся Україна, та підручник «Українська для початківців», за яким викладають українську мову в багатьох університетах США та Канади. З 1990 по 2012 рр. він викладав українську в Гарвардському університеті. Нині мовознавець проживає у Нью-Йорку, викладає українську мову в Колумбійському та Єльському університетах. Проте не забуває про Батьківщину. В Україну приїздить щороку. Днями член Американської асоціації славістичних досліджень та Американської асоціації викладачів слов’янських і східноєвропейських мов завітав у Кіровоград.

Після розлогої екскурсії територією академії, музейним комплексом історичного краєзнавства професор Шевчук поділився своїми міркуваннями щодо української мови.

Спеціалізована аудиторія «Історії української культури», де відбувалася зустріч, наповнилася кришталево-чистою, без домішок-русизмів, справжньою українською мовою, якою спілкувався із зачарованими слухачами пан Юрій.

Нічого так влучно й лаконічно не визначає сучасний стан українського суспільства як вираз «мовна шизофренія». Під мовною шизофренією, або лінґвошизофренією, мається на увазі послідовнe змішування двох мов, української і російської, в одному місці і в один час. Про це книжка Юрія Шевчука під назвою «Мовна шизофренія».

Презентувавши свій твір відомий науковець-лінгвіст відповів на численні запитання присутніх (приємно вразили нашого гостя проблемні, грамотно сформульовані питання від курсантів). Ось деякі з них:

-  Що Ви можете сказати про теперішній культурний простір України?

-  Фактично в Україні існує двомовність. До чого вона може призвести?

-  У ЗМІ сьогодні дуже мало справжнього українського продукту. Які заходи повинна вживати влада, щоб попередити культурне зубожіння?

-  Після подій на Майдані в Україні відбулися зміни у мовній ситуації – дедалі більше людей свідомо переходить на українську мову. Чи не спонукає Вас це переглянути концепцію «мовної шизофренії»?

«Так, зміни відбулися, але, на мій погляд, ці зміни на гірше. Гібридна війна із фронту на сході перекинулась на фронт культурний, цивілізаційний. Раніше було досить чітко видно, хто є прибічником, а хто – ворогом українців у питанні мови і культури. Зараз же з’явилося дивне поняття «нових» патріотів, які люблять Україну, але не люблять української мови…

В Україні провадиться послідовна політика змішування української мови з російською. Такої політики не існує в жодній європейській країні – навіть в тих, що мають співставну з українською ситуацію – мовну більшість, та великі за розміром мовні меншини. Однак там не допускається, щоб в публічному просторі – на телебаченні, на радіо люди розмовляли двома мовами. Це вважається елементарним браком освіти, що руйнує культуру мови, і культуру як таку. Мовна шизофренія підриває зсередини систему української мови», – переконаний професор Шевчук.

-         Як можна змінити цю ситуацію?

Пан Юрій: «Змінивши систему цінностей в українському суспільстві, назвати речі своїми іменами. Першою цінністю має стати українська мова, вона має стати престижною. Мовна шизофренія є відображенням шизофренії ціннісної, світоглядної. Замість того, щоб нарешті звільнитися від присутності російської ідеології, імперської культури, смислів, культурного продукту і повного засилля російської мови, величезна більшість українського суспільства улягає новій ідеології, що висуває альтернативне і таке колонізаторське розуміння пост-майданного українства, що позбавлене впізнаваних національних рис – насамперед мови.

Вийти із цієї ситуації можна, лише зробивши українське престижним. Зробити так, щоб добре володіння мовою було першою ознакою високого професіоналізму у всіх без винятку галузях діяльності так, як це є в решті світу. Тут немає жодного насильства: ви просто створюєте загальне оточення, коли людина бачить навколо себе все таке цікаве і високої якості українською мовою, то вмить забуває, що ще вчора вважала цю мову примітивною…

Перш, як вимагати від наших російськомовних громадян мовного патріотизму, треба дати їм реальну можливість опанувати українську. Ми повинні мати мережу безкоштовних шкіл української мови, відкритих для всіх.

Такі школи – це лише перший крок. Людина, що з них виходить, повинна мати можливість зануритися і занурити свою дитину у виключно україномовне середовище, в якому не було б місця жодній іншій мові, окрім рідної. Зараз ми цього не маємо.

Варто створювати, плекати навколо себе україномовне середовище».

На жаль, час, відведений для спілкування, швидко промайнув. Захоплююча розмова пройшла на одному подиху – щиро, легко, відверто. Незважаючи на серйозність окреслених питань, зустріч завершилася з оптимістичним переконанням: мова наша жива і буде жити!

Український народ на своєму довгому історичному шляху долав ще й не такі труднощі та завжди виходив переможцем.

Слава Україні!

Доцент кафедри професійної педагогіки
та соціально-гуманітарних наук,
член Національної спілки краєзнавців України
Романько І.І.